П`ятниця, 29.03.2024, 09:19
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Юрій Футуйма surg&sing site
Головна » Статті » Про нас пишуть » Співоче серце хірурга ЮРІЯ ФУТУЙМИ

Тернопільський лікар Юрій Футуйма співає навіть в операційній



Колеги називають Юрія Футуйму "голосом” лікарні. Він гармонійно поєднує медицину і музику, адже вважає, що ці заняття — сторони однієї медалі.

Стати лікарем Юрій Футуйма мріяв з дитинства. Батьки дарували йому набори "Айболить” майже на всі свята. Тож хлопчик замість того, аби бавитися машинами і пістолетами, облаштував "лікарню".

У школі Юрій Футуйма дуже любив біологію та хімію. Каже, що ніколи не розумів смислу математичних наук. Отримавши атестат про середню освіту, влаштувався санітаром у патологоанатомічне відділення. Це стало серйозною школою. Тоді у пана Юрія й виникло бажання стати хірургом. Проте життя чоловіка роботою не обмежується. Його весь час супроводжує пісня. Він постійно бере участь у пісенних конкурсах і фестивалях. Тепер планує створити якомога більше пісень для лікарів.

"Добре набив руку..."

- Яке захоплення — музика чи медицина — з'явилося раніше?

- Мабуть, одночасно. Звичайно, у школі я більше займався музикою. Із семи років відвідував музичну школу. Співав у хорі, грав у складі духового оркестру, був солістом шкільного ансамблю. Навіть їздив на різні конкурси. Часто забував і співав на уроках. Пригадую, вчителька хімії навіть скаржилася моїй мамі на це. Після того, як мама провела вдома "виховну роботу", я почав вивчати ту дисципліну ретельніше. До сьогодні за це їй дуже вдячний.

- Чому ж тоді відмовилися від музичної кар'єри?

- Хоча любив співати, однак хотів обрати іншу професію. Власне, музика нікуди не поділася. Вона й досі допомагає мені розслабитися після важких буднів. Хочу сказати, що більшість лікарів — або художники, або музиканти. Бо такі заняття добре розвивають пластичність рук. А для хірурга - це важливо.

- Не страшно було в такому юному віці працювати в паталогоанатомічному відділені?

- Я просто поставив перед собою завдання: витримаю - піду в медицину. Якщо ні — отже, доля тому не сприяє. Звичайно, спочатку я не відчиняв двері відділення не зовсім впевнено, але згодом звик. І саме там я добре "набив руку".

Був зразковим студентом

- Якими були студентські роки?

- Спочатку я закінчив із "червоним" дипломом медичне училище в Чорткові. Став фельдшером. Це дало мені право вступити в Тернопільський медінститут поза конкурсом. У мене не було жодної вільної хвилинки. Я щодня готувався до занять. Прогуляти пару — означало зробити собі гірше. Пригадую, через хворобу якось я не ходив на заняття три дні. Потім ледве наздогнав програму, хоча і навчався на "відмінно".

Окрім того, у моєму розкладі щодня було ще багато інших справ. Упродовж усіх шести років навчання я брав активну участь у студентському самоуправлінні. Грав в ансамблі. Як кажуть, постійно був у русі.

- Кого з викладачів запам'ятали найбільше?

- Мені дуже пощастило, бо усі мої наставники — розумні, високопрофесійні люди.

Взірцем не тільки для мене, а й для інших студентів, був і досі залишається ректор - Леонід Ковальчук. Він вкладав у наше виховання не тільки свої знання, а й душу.

Власне, кафедра стала частиною мене самого. А ще мені дуже допомагали Анатолій Беденюк, Йосип Гриценко, Олег Гусак, Олег Концевий. Вони й зараз у скрутні хвилину підставляють дружнє плече. Я закінчив вуз із "червоним" диплом. Після цього вступив у магістратуру. Дев’ятий рік працюю на кафедрі хірургії з урологією та анестезіологією №1. Практичні навички, здобуті на роботі, допомогли мені захистити дисертацію за тематикою "Виразкова хвороба шлунка”. Дякувати Богу, тепер ці недуги більше лікують без хірургічного втручання.

А ще, я зустрів тут не лише професіоналів, а й друзів. Приміром, мій колишній викладач Іван Чонка нині є колегою по роботі й щирим товаришем. Разом із ним ми й творимо.

Створили "Музичну ескадрилью”


- Тож у вас утворився дует?

- У лікарні нас називають "Музичною ескадрильєю”. Навіть в операційній ми іноді співаємо. Іван Чонка пише пісні, а я – музику. Виконую ці твори я. Ми з Іваном чудово розуміємо один одного, бо нас поєднала не лише медицина, а й музика.

- Скільки пісень у спільному доробку?

- Поки що - п’ять. Плануємо записати ще кілька. Набридло переспівувати всім відомі пісні. Хочеться виконувати те, що торкається серця. У віршах Чонки немає жодного натяку на фальш. Усі вони серйозні, навіть сказав би - філософські за змістом. Коли їх слухаєш, подумки гортаєш сторінки власного життя.

- Записуєте пісні за власний кошт?

- Із автором – 50/50%. Ми також записали кілька дисків. І навіть маємо кліпи. Мені найбільше подобається кліп на пісню "Коли я приїжджаю у Карпати”. Іван Чонка – родом із с. Красна. Цю пісню він присвятив своїй малій батьківщині. Якось ми зібралися і поїхали туди знімати кліп. Сюжетний матеріал збирали три дні. За цей час я потоваришував із багатьма місцевими жителями, пройнявся їхніми звичаями та культурою. Удруге в своєму житті катався на коні. Четверо людей мене саджали на нього і четверо знімали (посміхається – прим. ред.). А як баский погнав, я обійняв його, як матір рідну, і не відпускав. Зйомка була чудовою! Потім ми ходили на полонину. Нам для кліпу потрібно було відзняти овець. Отару з гір чекали майже п’ять годин.

Знаєте, тоді, мабуть, уперше в житті я відчув смак відпочинку сповна. Не можу згадувати цю поїздку без посмішки.

"Пісні мають смисл...”

- На фестивалях виступаєте?

- Починаючи зі студентських років і до сьогодні. Був на "Пісенному вернісажі” в Києві. Виступав на "Червоній Руті” у Тернополі. Отримав Гран-прі на міському конкурсі "Ліра Гіппократа”. Часто їжджу на концерти від медичного університету. Мені подобається брати участь у таких заходах. Завдяки цьому маю можливість показати світові себе й дізнатися від інших багато нового.

- Хвилюєтеся перед публікою?

- Майже, ніколи. Адже у лікарні я багато спілкуюся з людьми, тому звик. Коли виступаю перед великою аудиторією, подумки себе заспокоюю: "Мені це потрібно". Міцно стискаю кулаки – і на сцену!

- Як вам вдається поєднувати роботу і захоплення?

- Мій друг-колега завжди каже: "Доба має 24 години”. Я постійно намагаюся щось робити, бо тоді життя марно не минає. Тим паче, якщо займаюся ще й улюбленими справами, то це дає мені шалене задоволення. Намагаюся весь час бути в русі. Вважаю, що завдяки цьому людина живе, горить, має непереборне бажання творити щось нове.

- Співаєте лише українською?

- Так, бо вважаю, що це - своє, рідне серцю. Наші пісні не лише милозвучні, вони ще й мають смисл. На сучасній естраді цього залишилося небагато. Більшість композицій переважно спрямовані на те, щоб викликати у людей тваринний інстинкт.

Любить читати і вишивати

- Які гурти чи солісти вам найбільше подобаються?

- Тривалий час виконував репертуари Яремчука та Зінкевича. Тепер є пісні Чонки. Щодо сучасних відомих співаків, то мені подобаються Павлік, Могилевська, Пономарьов, Ані Лорак.

- Чим ще захоплюєтеся?

- Люблю читати. Для хірурга освіта ніколи не закінчується. Адже ми рятуємо людям життя. Інколи вишиваю. Це заспокоює нерви й вчить терплячості.

- Чи підтримує вас родина?


- На щастя, родина мене розуміє. Коли в батьків або дружини вільний час, то вони приходять до мене на концерти. Сідають у перший ряд й аплодують більше всіх.

- Як любите відпочивати?

- Люблю все прекрасне і в той же час звичайне. Разом із Іваном Чонкою інколи на вихідні їздимо до нього на дачу. Мені дуже подобається дивитися з балкону на світло вечірньої заграви. Можу не відводити погляд дуже довго. Тоді в пам’яті одна за одною виринають приємні миті життя. Згадую щось світле, і на душі стає тепліше. Просто мрію. Про щось далеке, незвідане.

"Оперую тільки з ним..."

Іван Чонка та Юрій Футуйма знайомі вже 14 років. Старший товариш пам'ятає свого друга ще студентом, який дуже нервував перед екзаменами. Адже на той час пан Чонка працював викладачем у медінституті.

- Навіть двієчники не хвилювалися так, як він, - пригадує пан Іван.

Чотири роки тому викладач прийшов працювати на ту ж кафедру Університетської лікарні, де знайшов себе його учень. Відтоді й зародився їхній творчий дует.

- Юрій знав, що інколи я пишу поезії, так би мовити, для себе. Тож він попросив мене: "Напишіть пісню”. Я ніяк не міг від нього відкараскатися. Якось головний лікар попросив написати пісню до ювілею лікарні. Так, ми з Футуймою зійшлися на музичній ниві. Я написав слова, він — музику. З'явилася композиція "Білий цвіт черешні” , - згадує лікар.

Після цього чоловіки потоваришували. Причому працювати їм також подобається разом.

- Оперую я тільки з ним. Колеги сміються, мовляв, моїх криків і зауважень ніхто більше не витримує, - посміхається Іван Чонка. - А я просто знаю, що він мене розуміє з півслова. Часто ми репетируємо в операційній нашу нову пісню або ж обговорюємо ідеї щодо кліпу. У вихідні, коли маємо вільний час, їдемо до мене в Лозову. Готуємо на дачі шашлики. Потім, під гітару, смакуємо ними.

Цікаво, що чоловіки разом зі своїм колегою, лікарем-анестезіологом Дмитром Романівим освоїли всі необхідні комп'ютерні програми, аби записувати пісні. Самі навчилися монтувати кліпи.

- Запросити професійного оператора - дорого. Ми все робимо за власний кошт, тому довелося перечитати багато книжок, - вважає пан Чонка. - Думаю, як для аматорів, у нас непогано виходить...

До речі, музиканти поділилися планами. Вони хочуть написати власні колядки, пісні про любов і лікарів.

Довідка

Юрій Футуйма народився 30.10.1971 р. у Бучачі.

Закінчив Чортківське медучилище (нині медичний коледж — прим. ред.) і Тернопільський медінститут.

Нагороджений Гран-прі конкурсу "Ліра Гіппократа”.

Одружений. Має двох дітей: доньку Юлію (16 р.) та сина Віктора (5 р.).

Життєве кредо: "Йти вперед!"


Розмовляла

Наталія БУРЛАКУ,

097-445-82-67,

nataliya.burlaku@gmail.com



Джерело: http://20minut.ua/Novyny-Ternopolya/ua-i-svit/10185966
Категорія: Співоче серце хірурга ЮРІЯ ФУТУЙМИ | Додав: Admin (09.11.2013)
Переглядів: 881 | Теги: тернопіль, музика, лікар | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz